belchester: (улыбка)
Анотація:
"Шукала, аби процитувати в дисері, одну анекдотку, яку точно викладала на фейсбуку. А доки шукала її, подумала, що прокрастинувати так прокрастинувати, й позбирала всі історійки про українську літ-ру, які викладала за останній рік."
http://pocketfull-of.livejournal.com/87258.html

Не знаю, що цитувати - що не історія, то діамант. :heart:
belchester: (улыбка)
Стівен Кінг, "11.22.63".
І знову перекладач Олександр Красюк. Я ще пам'ятаю, як мене виводив його переклад "Під куполом", але сестра сказала, що цей "далекий від ідеалу, але набагато краще". Тож я ризкнула. І справді, краще: не від кожної сторінки сіпає, але бісить все одно частенько.
І я таки розумію, від чого саме: дуже помітно, що з англійської він перекладає на на українську через російську (запідозрила б з неї і переклад, але ні - український з'являється першим). Звідси і кострубаті речення, і дивний вибір деяких слів (особливо мене вразив "полювач" замість простого "мисливця" - ну а що, однокореневе з "полюванням" же! І так, таке слово є, але воно надто маловживане і око за нього зачіпається).
І знову власні назви то перекладено, то транслітеровано (щоправда, третього варіанту - поданих латиницею - в цій книзі ще не зустрічала).
Цікаво, такими темпами чи колись цей товариш доросте до рівня улюбленого перекладу "Мертвої зони"?



belchester: (улыбка)
Поки автор розповідає про свою роботу ним захоплюєшся і вболіваєш. Бо ж  дійсно, талановитий спеціаліст, хірург із золотими руками, який не боїться випробовувати нові ризиковані прийоми для врятування людей. Читати про те, як з’являлись і відшліфовувались нові методи операцій надзвичайно цікаво (хоча де-не-де аж волосся ворушиться від того, що тоді всі ці операції  робилися під місцевим наркозом – навіть у найкращих клініках!)
Окрім того, це  лікар, який послідовно наголошує про необхідність гуманного ставлення до хворих: беззастережного піклування, безболісності процедур, ввічливості з пацієнтами. Просто-таки моральний орієнтир для всіх колег і учнів.
Дуже ціную те, що він справді принаймні намагався писати  чесно, незважаючи на обов’язкову установку на кшталт загальновідомого «преступность неуклонно сокращается, стремясь к нулю» . Хай не завжди це виходить: наприклад, дуже дивно сполучаються між собою неодноразово повторені слова про благородство хірургів («Высокое благородство, честность, правдивость, бескорыстие, гуманность, бережное отношение к больному, душевная красота — неотъемлемые качества русских хирургов. Важная привлекательная черта характера хирурга: чувство локтя, взаимопонимание и уважение к товарищу по работе») та згадки про те, як талановитого колегу заклювали за «поклоніння перед Заходом» лише за те, що він захоплювався знеболюванням у США і при цьому  «выражал свой восторг, забывая порой оттенить те благоприятные условия, которые хирурги США имели в годы войны», та досить багато інших випадків конфліктів між  колегами-хірургами (від протиріч між клініцистами та адміністраторами і до написання доносів на більш успішних товаришів).
За цікаві і захопливі відомості про нові досягнення та вибудовування загальної системи охорони здоров’я вибачається навіть неймовірного рівня сиропний пафос щодо радянського ладу і російського народу загалом та окремо лікарів (і особливо хірургів :)) на зразок такого: «Вот почему на страницах этой книги я не раз уже подчеркивал, что профессия хирурга предполагает в самом своем содержании героику. И эти героические дела он совершает не в какой-то звездный момент своей жизни, а повседневно. Никто из людей не творит героические поступки каждый день. Никто, кроме хирургов!»

Але є декілька "але" )
belchester: (улыбка)
Надія вже з нами. Нарешті! ))
Довго боялась повірити, щоб не зурочити. Але ж - таки сталось! ))
belchester: (улыбка)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] vnaslidok в ФОНД Дианы Макаровой: ПРО НАДО. (просьба - сделать репост).
Мы бьёмся месяц.
Я не включаю паранойю, я верю в совпадения, но что-то мне всё более сдаётся, что бьёмся мы с системой - или я с системой не билась, и не знаю её признаков?..

... звонки.
Звонки, на которые страшно отвечать:
- Прошло две недели, а вы не приехали. Нам на вас надеяться?

Звонки из-под Горловки и из-за Попасной, из-под Авдеевки и из-за Станицы.
- ... надеяться?

... мы не можем.
Мы не можем выполнять основную работу Ф.О.Н.Д.а. Мы выедем в рейс на фронт, и нам, возможно, будет некуда вернуться.

Мы не можем отвечать и на другие звонки:
- ну, что, вы нашли дом?

Нет, не нашли. Вчера нам отказали в трёх вариантах, сегодня в двух. И так каждый день.
Не надо трясти воздух, не делайте нам нервы, звоните по этому вопросу только если у вас есть какое-нибудь предложение.

Предложений нет.
Волонтёрам нет места в Киеве.
Волонтёрам было место везде, когда угроза войны была близко. Когда нужно было прикрыть присутствием волонтёров старые грехи.
Сейчас, когда реванш старых сил, когда уже нестрашны танки под Киевом - волонтёрам нет места в Киеве.

У меня в личке вопросы от волонтёров:
- Скажите, вот вы смотрите много вариантов. А нет ли там варианта для нас? - и называют параметры.
- И вас тоже выгоняют? - горько улыбаюсь я.
- И нас, да. - отвечают.

Я не включаю паранойю, я верю в совпадения, но что-то мне всё более сдаётся, что бьёмся мы с системой - или я с системой не билась, и не знаю её признаков?..

... да здесь не просто выгоняют. Здесь какой-то странный психоз.
Вчера хозяйка долго ходила вокруг дома, потом подошла к калитке и начала биться в неё головой.
Калитка металлическая, я испугалась, что взрывы, ей-Богу. Выскочила.
А, нет. Не взрывы. Стоит женщина и методично бьётся в калитку. Вскрикивая:
- Я подожгу этот дом! Я разрушу свой дом! Убирайтесь! Мне НАДО, чтобы вы уехали во вторник!
Мы такие:
- Тихо, тихо. Ну, что же вы... Конечно, мы уедем. Давайте, мы вам водички. Давайте, вы успокоитесь...
Ну, реально страшно - человек явно сходит с ума. Тут уже ради одного этого надо плюнуть на все проплаченные дни и уезжать. Живи, бабонька, и пусть будет здоровым твой разум.

Утром пришёл почерневший хозяин. Сказал, что жене его ночью вызывали Скорую. Подозреваю, специфическую.
Хозяину тоже НАДО, чтобы мы выехали.
Почему им НАДО?
Кто от них этого требует так, что сводит с ума?
Что они потеряют, если мы вдруг не съедем в поставленный срок?
(уплачено до среды включительно, но им НАДО, чтобы уже завтра)
Чем их взяли за жабры?
Ну, не могут нормальные люди так вдруг себя накачать.

А они выглядели вполне нормальными. Полтора года мы жили калитка в калитку, и никаких проблем, никаких претензий. И вдруг - НАДО настолько, что психоз и головою в стену.
Это НАДО совпадает и с другими странными НЕ НАДО.
Вот мы просматриваем дом. Вот мы согласны, и согласен хозяин. Мы едем посоветоваться и договариваемся о времени заключения договора.
Назавтра у нас звонок:
- Извините, хозяин отказал.

Причины разные. Но сегодня один риэлтер ляпнул:
- Извините, хозяин отказал. С ним поговорили, и...
- Кто поговорил?
- А... ну... Ну, друзья поговорили. Сказали, что дом он сдаёт слишком дёшево.
- Ааааааа....

Нет, у меня нет паранойи.
Да, я верю в совпадения.
Нет, я не думаю, что внезапная бездомность ряда волонтёров - звенья одной цепи.
Да, мы звоним из разных номеров по той простой причине, что заняты рытьём рынка аренды фондёры и множество друзей. То-есть нет одного какого-то отслеживаемого номера.

Нет...
Да...
НАДО.

откуда это НЕ НАДО у людей более-менее адекватных - арендаторов, которых, в принципе, интересуют только деньги. Деньги, которые им предлагают.
откуда это НАДО у нормальных доселе людей?
НАДО, что сводит их с ума и рождает панический ужас в глазах.

Нет, я не хочу спрашивать у пространства:
- Кто гонит волонтёров гоном? Кто загоняет их в глухие углы?
И заметьте, я говорю не только о себе и своём Ф.О.Н.Д.е
Но я ещё верю, верю в совпадения.

Я не включаю паранойю, я верю в совпадения, но что-то мне всё более сдаётся, что бьёмся мы с системой - или я с системой не билась, и не знаю её признаков?..

И во всей этой истории меня выносит пока только одно. Звонки из фронта. На которые страшно отвечать:
- Прошло две недели, а вы не приехали. Нам на вас надеяться?

надейтесь.
Мы что-нибудь придумаем.
И не из такого выбирались.
КогдаRead more... )
И это НАДО я ставлю выше всего.
Это наше с вами НАДО, и оно самое правильное.
Верно?

... и я напомню вам наши реквизиты.
Если вы хотите помочь фронту вместе с нами
Спасибо, люди.

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой

Приватбанк, на имя Анны Косиновой
5168742325629057 гривневая карточка
5168742011739731 евро
5168742017380183 долларовая

Карточка для помощи мирным жителям и переселенцам:
4731 2171 1344 8573, Приватбанк, Анна Косинова

Карточка для поддержания штанов (аренда, ком.услуги, питание и СБОР НА ДОМ ДЛЯ Ф.О.Н.Д.а):
5168 7423 3732 8052 Макарова Дина Константиновна, банк Приват.

Для тех, кто находится за рубежом
Read more... )

https://www.facebook.com/fondDM/posts/1734889626769808
belchester: (улыбка)
Я и так на Книжный Арсенал собиралась.
Но теперь уже - абсолютно точно.
Главное, чтобы мне хватило. ))
Про книгу Діани Макарової "Сектор V. Захалявна книжечка дикого волонтера".
belchester: (улыбка)
Книжковий виклик (для себе) на 2016 р.
Умови:
1. В першу  чергу – жіночого авторства.
2. В першу чергу – україномовних авторок або переклади українською; в другу – українські російськомовні авторки, в третю – переклади російською та російські авторки.
3. Звернути більшу увагу на нехудожні книжки по українським реаліям (есеїстика і не тільки).
4. Звернути увагу на авторок(ів) не європейського і не північно-американського походження (Африка, Азія, Південна Америка, Близький Схід).
5. Звернути більшу увагу на книжки про людей з особливими потребами або написані автор_ками, що мають особливі потреби.
6. В першу чергу, звернути увагу на письменниць, що отримали Нобелівську премію; в другу – на тих письменників-лауреатів, яких я ще не читала (і переважно тих, що вписуються в пункт №4).
7. Мовою оригіналу (англійською) – 1 книгу.
8. Обмежити читання групи панівної більшості (білих цисгендерних гетеросексуальних християн-чоловіків англомовних та російськомовних). В якості виключеннь: Кінг, Мартін, Пратчетт, Олді, Гейман та деякі інші (крім п. 9).
9. Книжки, які вже стоять на полицях і чекають своєї черги.


Додатково:
А. Звертати увагу на те, чи проходить книжка тест Бехдель (цікаво провести додаткову статистику).
Б. Повернутися до читання збірок віршів (в першу чергу – українських авторів та перекладів українською).
В. Звертати увагу на те, кого більше: вже знайомих чи нових імен.
Г. Намагатися якомога більше розширити географічний охват зарубіжних письменниць(ків).

Мій виклик: 70 книг
Додаткові зобов'язання: бінго + флешмоб )
belchester: (улыбка)
Книги

1-73 )
І, продовжуючи підбивати статистику (http://belchester.livejournal.com/181212.html):
2015 р.
жіночого авторства - 62%
українською мовою - 50%

Фільми
1-46 )

Серіали
1-16 )

Аніме
1-4 )
belchester: (улыбка)
Не знаю, потяну ли весь список (и всегда ли буду слушаться генератора случайных чисел), но стоит попробовать свои силы. :)
http://challenge999.diary.ru/p201947878.htm
Задача с этом году:
ПРИКЛЮЧЕНИЕ. Книжное приключение.
Правила просты: у нас есть дорога длиной в 50 шагов, которую нужно осилить. Поскольку жизнь удивительна и загадочна, каждый шаг по дороге мы будем делать с помощью генератора случайных чисел.

дополнительные условия )

Первым выпал в генераторе №1. А я как раз только начала то ли "книгу любимого писателя, которую вы еще не читали", то ли "книгу, в которой действует магия", то ли "книгу, которую вы выбрали благодаря обложке" (насколько это вообще ко мне применимо). :)
Определюсь в процессе. А первый номер станет вторым. )))
UPD. Будет "обложкой". ))

Прочитано: 50
Виклик виконано :) )

Вне списка )

Список + подбор вариантов )
belchester: (улыбка)
У цьогорічній «книжковій пригоді», було кілька пунктів, які я раніше не читала, бо боялася: надто вже важкі теми піднімають ці письменниці. І вони таки справді давались важко.

Тоні Моррісон «Улюблена».
Раніше я просто не уявляла, наскільки все те, що я досі читала про рабство, написане «ззовні» - від імені (або з точки зору) хай і співчуваючих, але білих письменниць і письменників.
А тут потрійний шок: з точки зору рабині, з точки зору жінки і матері і, наче цього замало, щоб волосся на голові заворушилось, «на основі реальних подій».
І воно таки пробирає, коли ставиш себе не на місце глядача, що так сильно співчуває, що «ікра не лізе в горло і компот не ллється в рот», а на місце власне людини, яка виросла і все життя прожила з усвідомленням того, що будь-кого, кого ти знаєш і любиш (матір, чоловіка, дитину) будь-якої днини можуть вбити просто так або ж «здати комусь в оренду, віддати в сплату боргу, продати, викупити, виставити на продаж, заставити, виграти в карти, вкрасти або конфіскувати». Від цього просто стає моторошно. А якщо придивитися до рабині-жінки, то вона ще й розглядається як агрегат по примноженню робочої сили – і про власний вибір тут не йдеться зовсім або йдеться надзвичайно рідко. Бебі Саґс так і не змогла знайти нікого зі своїх восьми дітей, навіть коли визволилася. Недарма ж ії невістка каже «Схоже, я полюбила своїх дітей значно сильніше, коли дісталась сюди. А може, там, в Кентуккі, я просто не могла любити їх так, як треба, тому що вони були наче не зовсім мої».
І це ще головній героїні пощастило з хазяями. Але навіть там, у ті щасливі часи у майже ідеальних хазяїв, було видно: рабство – це гидота, навіть найм’якший його варіант. Не кажучи вже про те, що коїться зазвичай.

Світлана Алексієвич. Біля двох її книжок на полицях я ходжу вже близько року – і поки що так і не наважилась читати ні про жінок на війні, ні про Чорнобильську катастрофу.
Вирішила почати з (на вигляд) легшого: «Час секонд хенд». І це таки жахливе читання, особливо зараз. Ясно вимальовується, звідки росте коріння тієї самої «радянської людини», для котрої найважливіше в світі – жити у «Великій Країні» і «щоб нас усі боялися та поважали».
Боляче вражає, наскільки дієвою була пропаганда, якщо навіть дитина заарештованих батьків, виховуючись у дитбудинку, могла бути практично закохана у Сталіна.
І ще – для мене стало прикрою несподіванкою, що у жартівливого «Ты где? – В Караганде!» лагерний підмурівок незгірш ніж у «Приезжайте к нам на Воркуту! – Нет, уж лучше вы к нам!»

Еліс Уокер «Барва пурпурова». (Після Тоні Моррісон було особливо страшно, хоча тут уже з анотації ясно, що йдеться не про рабство).
З перших сторінок ситуація складається така, що не сприяє оптимізму аж ніяк. Мало того, ще й стрімко погіршується. І головна героїня Сілі, очима якої дивимось на все це неподобство, зовсім не боєць: тиха, покірна дівчина, бита і цькована з дитинства, не те щоб красуня, не особлива розумниця, ледве письменна, від якої нагло забрали можливість бачити тих небагатьох, кого вона любила, і видали заміж за чоловіка, якому потрібна була не вона… І розумієш, що вона сама звідси не виборсається - життя тягнеться тоскне і гірке, лише іноді розбавлене хоч якоюсь приємністю. А поряд з нею живе жіночка вперта та гаряча, здатна відстоювати свої права у родині хоч і з кулаками – і теж втрапляє у величезну халепу, бо ж чорношкіра.
І ось, коли вже нічого доброго не ждеш, раптом стається звичайне, нефантастичне диво: майже всі жінки з'ясовують, що, виявляється, якщо об’єднатися, підтримувати і допомагати одна одній (або хоча б не заважати і не шкодити), то можна вибратися з ненавистного шлюбу, відчути тілесну насолоду, знайти улюблене заняття, яке до того ж здатне непогано прогодувати – і все це без надриву і без надзусиль. І виграЄ - кожна. :)
Що таки може претендувати на утопічність – це зустріч тітки з племінниками і їх повернення саме тоді, як у Сілі з’явилося ще й своє власне житло. 
belchester: (улыбка)
Нова для мене авторка - рекомендувала колега, прочитано для скорочення білих плям у сучукрліт.

Якась приголомшлива книга - вивертає назовні всі страхи і бажання, лякає і надихає водночас. А багатозначна назва тут грає немалу роль. І якщо спочатку я була впевнена, що знаю, кого тут можна лише пожаліти, а хто - монстр вищого ґатунку, то згодом долі перекрутилися так химерно, що не відразу і розберешся.
Переплітаються історії трьох сімей – і у кожної проблеми, та неабиякі. Тут і владна мати, що сталевою волею прагне змінити реальність і ламає долі дітей (та і власну); і дівчина, що сприймає себе як функцію-додаток до близьких і головна потреба якої – служити рідним і бути власністю коханого; і хлопець, який залюбки погоджується на фактично рабовласництво (в свою користь); і чоловік, якого від комплексу неповноцінності відносно коханої гребе так, що на наслідки страшно дивитися; і жінка, що залюбки погоджується віддати власних дітей невідомо кому (але за великі гроші); і дівчина, що має сили і натхнення зберегти те, що вважає своїм, навіть при найбільшому тискові; і бомж – філософ-психоаналітик і ангел-спаситель в одному. Зрештою, у кожного рильце в пушку і скелети по шафах наскладовано. І все це змішується у яскравий коктейль.
belchester: (улыбка)
Цього року я намагаюсь поєднати участь у двох книжкових спільнотах зі щомісячним читанням обраної голосуванням книги, участь у флешмобі "Книжкова пригода" (з двома додатковими умовами: обирати в першу чергу книжки написані жінками та написані українською, в ідеалі - їх поєднання :)) і вписала сюди ж намір ближче ознайомитися з сучасною українською літературою, де, як виявилося, у мене майже суцільні білі плями.

І потихеньку крига скресає. ))
Якщо порівняти відсоток прочитанного жіночого авторства і українською за попередні 5 років, то результати навіть за півріччя досить втішні. ))
2011 р.
жіночого авторства - 30%
українською мовою - 12%
2012 р. (найневтішніший результат за мовою)
жіночого авторства - 44%
українською мовою - 8%
2013 р. (найневтішніший результат за статтю)
жіночого авторства - 26%
українською мовою - 10%
2014 р. (на разультат за статтю вплинуло знайомство з творчістю Л.М.Буджолд)
жіночого авторства - 65%
українською мовою - 18%
2015 р. (результат за перше півріччя)
жіночого авторства - 70%
українською мовою - 44%
belchester: (улыбка)
Жутковатое чтение. И это еще только середина.
И сама тематика, и возникающие параллели: и то, что прямо упоминается ("Я молчал... Когда они пришли за мной — уже некому было заступиться за меня"), и то что само всплывает в памяти - от "Министерства правды" до Руанды. Сначала - массированная пропаганда, нацеленная в основном на наивных и невежественных, потом поддержка какой-то части местных, появление вооруженных людей, диктующих свои порядки, запугивание несогласных, терракты, центральная власть, неспособная справиться с ситуацией.
Практически то же самое наблюдается уже год у нас на востоке...

Ура!

Jan. 9th, 2015 12:17 am
belchester: (улыбка)
Мне таки пришла книга Степовой!
Я почти всё это уже читала в facebook, но маме должно понравиться. Тем более - истории с её родины. ))

Profile

belchester: (Default)
belchester

December 2016

S M T W T F S
    1 23
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 17th, 2017 07:37 am
Powered by Dreamwidth Studios